Можливо, в тому, як нас сприймав до останнього часу світ, ми винні й самі, бо ж не зуміли за тридцять років незалежності донести свою правду до нього.
Ми входимо в новий світоустрій не з порожніми руками, а несемо світові вагомі українські дари.
ООН разом з її Генеральним секретарем – інституція, на яку наївні люди покладають якісь надії у випадках воєн, конфліктів чи надзвичайних ситуацій.
Після довгих років внутрішніх розколів, з початком повномасштабної агресії Владіміра Путіна проти України, європейці почали об’єднуватись проти небезпечного зовнішнього ворога.
Сучасна есклація російської інвазії в Україну грунтується на тих саме наративах які росія використовує останні вже понад 8 років. Тобто від початку агресії та навіть раніше – з Майдану.
Сьогодні, як ніколи актуально звучать слова Голови Директорії періода 1919-1920 рр. Симона Петлюри: “нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди”.
Куди ж попрямує тепер російський дипломатичний корабель в ООНівських водах?
Церква – це не лише про Бога. І не тільки про святі книги, ікони, обряди і ритуали. Церква – це люди, їх довіра, це та опора, яка не дає впасти і навіть похитнутись. Недаремно...
