Спаскудження перемоги: росія влаштувала «культурний» шабаш у залі Генасамблеї ООН
Хор Турецького зайвий раз нагадав, що «російська культура», як відомо, «внє палітікі», але несе з собою «русскій мір», а з ним смерть, кров і руїну…
Цього року РФ ініціювала резолюцію Генасамблеї ООН 79/272 «80-річчя закінчення Другої світової війни». Вона, посилаючись на резолюцію 59/26 2004, яка проголосила 8 та 9 травня днями пам’яті та примирення, зокрема, «заохочує всі держави-члени, організації системи Організації Об’єднаних Націй, неурядові організації та окремих осіб відзначати ці дні належно, щоб віддати шану всім жертвам Другої світової війни». Здається все правильно, бо хто може бути проти днів пам’яті. Але московити можуть спаскудити будь-яку ідею. Бо тепер Небензя використовує цю резолюцію, як індульгенцію, щоб замість «шани всім жертвам Другої світової війни», святкувати в стінах ООН перемогу неіснуючого СРСР у його окремій «великій вітчизняній війні» з колишнім союзником, що віроломно зрадив «дружбу скріплену кров’ю.
Для цього РФ привезла в зал Генасамблеї ООН Хор Турецького, який відкрито підтримує агресію РФ проти України, засуджену низкою резолюцій ООН. Керівник хору Міхаїл Турецький, який ще недавно називав російське вторгнення в Україну «битвою англосаксів зі слов’янами», як водиться, патякав про «вєлікій город Нью-Йорк», волав, що «Амеріка с намі» та закликав молитися за покращення стосунків між Росією та Америкою.
Небензя удавано дивувався, що на концерт прийшло багато людей. Начебто він не знав, що на подібні заходи запрошення видає саме російська місія за списком й отримати їх можуть лише «свої».
Тож у залі сиділа пригодована масовка місцевої «вати» в пілотках та партайгеносе з постпредства й генконсульства РФ з дітьми. Місцевих, які пасуться на різних заходах та прийняттях постпредства, ще за радянських часів називали «ікроїдами», бо вони туди заманювали бутербродами з червоною ікрою. Тої держави вже давно немає, а любителі дармової випивки з ікрою та розваг за чужий кошт ніяк не вимруть.
Концерт названий «Unity songs», начебто й пасував до місця проведення в United Nations. Але тільки для тих, хто його не слухав. Бо в стінах ООН дивно сприймається пісня про «наших казаків», що «єдут, єдут по Бєрліну», а тим більше написана у 1939 «пісня воєнних років» про те, що «в ету ночь решілі самураї перейті граніцу у рекі (хор кричить «Банзай!.), а «іх добілі, пєсня в том порука» (хор кричить «Ура»). Німцям, пісня про «наших казаков» в Берліні вочевидь мала нагадати що «визволителі» згвалтували там приблизно 100 -150 тис. жінок та дівчат. А японцям — що СРСР у серпні 1945 порушив укладений договір про ненапад, якого Токіо суворо дотримувався.
Блюзнірством звучав «Бухенвальдський набат», під який апологет «СВО» Міхаїл Турецький закликав «сохраніть хрупкій мір для наших детей, нашіх потомков». Від того, хто підтримує агресивну війну це прозвучало майже як непристойність.
А пісня «Пусть всегда будет солнце», виконана хором разом з дітьми співробітників російського постпредства у той час, коли російські ракети й бомби падали на голови їхніх однолітків в українських містах і селах, прозвучала як відверте знущання. Проте глядачам у пілотках та з колорадськими стрічками на грудях вона сподобалося.
Усе це дійство нагадувало навіть не пропагандистський виступ, а якийсь шабаш у сільському клубі. Програма концерту стала чудовою ілюстрацією сучасної російської культури. Вона, як відомо, «внє палітікі», але несе з собою «русскій мір», а з ним смерть, кров і руїну…
Хор Турецького почав концерт з «Оди радості», а закінчив гімном (наголос ставте де хочете) Росії. Яким боком де гімн Росії до Другої світової війни, чи навіть до «Велікой отєчествєной»? Якщо вже так кортіло, то треба було співати першу версію тексту реєстрового гімнюка С. Міхалкова де:
«Нас вирастіл Сталін — На вєрность народу,
На труд і на подвиги нас вдохновіл…»
Було б хоча б автентично.
Тов. Сталін колись сказав: «Немає у світі таких фортець, яких не могли б взяти трудящі, більшовики.» Нині його нащадки доводять, що немає у світі таких ідей та подій, які б вони не змогли СПАСКУДИТИ. Хор Турецького з цим справився. Мене від концерту знудило.
Відео концерту й досі теліпається на сайті ООН Це не ляпас, це плювок в ООН, в міжнародне право, в позицію більшості держав-членів. І якщо керівництво ООН цього не розуміє, треба на максимально високому рівні йому пояснити, що мова йде про репутацію Організації та її керівників. Хоч яка репутація в Гутерреша?
Олександр МАЦУКА, співробітник Секретаріату ООН, Директор Секретаріату Ради Безпеки ООН у 2012- 2016.
