Tagged: українська література

0

Кримські канікули

До річниці його окупації якесь інтернет-видання оголосило конкурс новел. Я спробувала і пролетіла. Звісно, Ірина Жиленко казала мені колись, що мої вірші – то як ультразвук: у людей ще немає органу, щоб його сприймати, і що мій читач народиться не раніше, ніж через сто років. Але я не думала, що моя проза – це теж ультразвук.

Я завжди любила Крим, і тим більше тепер. Може, тому, що знаю його не по пляжах: одного лише літа відпочивали в Євпаторії – інші рази це були походи, виїзди на скелі, мандрівки. Найбільше запала в серце осінь. Крим – нетутешньо красива земля. Іноді мені здається, що колись давно світанок застукав якусь морську дивовижу, що забарилася, випірнувши з моря, от вона й закам’яніла. І коли б люди пішли звідси, Крим знову пірнув у море і жив там своїм мовчазним і плавним підводним життям…

0

«Не думай, мій Оріховський…»

Позаминулого року Станіслав Оріховський (1513–1566) відсвяткував би 500 років. Вік вельми солідний, і добре пасує, за висловом одного літературознавця «князеві українських гуманістів». От тільки титул «князь» йому личить (без образ!), як корові сідло. Оріховський був гуманістом, це слово недарма походить від латинського «humanus – людський». Вочевидь, поки не відкрито іншого рівнозначного за значимістю й обсягом творів автора, Станіслав Оріховський Роксолан залишатиметься обличчям української неолатиністики.