“Допомогти існуючій Росії стати на шлях, який зробить можливим її співіснування з цивілізованим світом. Мирне співіснування. Примусити до такого співіснування. Насамперед, дипломатичними та економічними заходами. Координованими, жорсткими, зрозумілими та невідворотними”.
Виступи представників російської влади, за стилістикою все більше нагадують риторику одіозного Андрія Вишинського часів холодної війни. Начебто пристойні люди, краватку вміють зав’язувати, серветками користуватися, а виступають, як на комунальній кухні сваряться.
Глобальна загроза людству – пандемія коронавірусу, а також спроби конституційного перевороту, який силкуються здійснити кремлівські маріонетки в Україні, вибори та інші ласощі, так виглядає, відсунули на другий, якщо не далі, план і суспільної, і...
Європа і світ сьогодні не мовчать. Але вони, переконаний, дуже воліють, щоб сольна партія належала Києву, щоб у Києві не мовчали…
Політична криза в Білорусі привертає до себе увагу не тому, що сталася у традиційний для Європи період відпусток. Питання в іншому: велика геополітична гра у країні, яка видавалася повністю передбачуваною, не може залишити осторонь...
Сумний парадокс Росії полягає у тому, що у перекрученому світобаченні та загарбницькій, розтягнутій на століття агресивній політиці криються причини наступного краху її самої. Росія пожирає саму себе.
За ініціативи та підтримки Центру Дослідження Росії, особисто – Володимира Огризка, – розпочинається публічна дискусія на тему «Росія – організаторка, натхненниця та спонсорка тероризму у світі».
Так називалася видана ще у 90-ті книга письменника та журналіста Богдана Кушніра. Сподіваюся, друже Богдане, пробачите мені таке запозичення для заголовку роздумів про міжнародну журналістику України.
