Весняне загострення імперської хвороби Путіна: лікарі умили руки

«Не ждіть рятунку не від кого…» ( З «Інтернаціоналу»)

Не міг відмовити собі у задоволенні зацитувати в підзаголовку гімн «червоних». Вони зараз – абсолютні нулі і у Верховній Раді, і, сподіваюся, в інших сферах державного та суспільного життя. То чому б не нагадати, що «є така партія!», яка довго дурила нас прекрасними словами, на кшталт: «Нам завжди у битвах за долю народу був другом і братом російський народ. І Ленін осяяв нам путь до свободи, і Сталін веде нас до світлих висот» ( З Гімну Української РСР).

Щодо друга та брата – ми нещодавно відчули. І брехливий міф почав розвіюватися.

А от щодо марних сподівань чекати рятунку від доброї тьоті чи дядечка, тут – точно.

Можливо, серед тих, хто взявся прочитати цей допис, є й такі, хто знайде в ньому тези й раніше (і неодноразово) повторювані автором. Перепрошую, але є на те, на жаль, причина – явище, що його я назвав НЕУСВІДОМЛЕННЯМ УКРАЇНИ– нікуди не зникло. Попри, здавалося б, очевидні виклики та загрози. Не лише для України, для усієї Європи та цілого світу.

Можна, звичайно, заперечити: світ як ніколи стурбований (чи – «глибоко стурбований») діями Росії, згуртований у своєму несприйнятті політики Кремля (одно голосування Генасамблеї ООН чого варте!), здійснює рішучі кроки…

А от тут – стоп!

Стоп, бо рішучість, а, головне, дієвість, результативність цих кроків, заяв та санкцій мудрий Мустафа Джемілев образно і точно порівняв зі спробами колоти булавкою товсту слонячу шкіру.

 

Що робить Путін?

 

Путін зухвало, цинічно, безкарно зруйнував всю систему світової безпеки, у тому числі – ядерної, розтоптавши Будапештську угоду. Та ще й показав ядерним державам-гарантам довгого язика: мовляв, про яке порушення гарантій йдеться, ми ж не загрожували Україні ядерною зброєю…

Путін задекларував нікчемність міжнародних угод – не лише згадуваної Будапештської, а й Хельсінського акту, багатосторонніх та двосторонніх документів… Зрештою – засадничих принципів ООН.

Путін здійснив збройну агресію проти сусідньої держави, анексію частини її території…

Ми це відчули. Як ніхто в світі. І намагалися й намагаємося зробити все від нас залежне, щоб світ не відчув це на собі…

 

А що ж робить світ?

 

До квітневої заяви міністра закордонних справ ФРН можна було сподіватися, що євроатлантична система колективної безпеки перейматиметься долею України, Європи, світу. Та після слів «не бачу України в НАТО» стало очевидним – політика Німеччини, очолюваної давньою приятелькою (ще з комсомольських, FDJ-тівських років) Кремлівського коротуна, не перетне межу «глибокої стурбованості» та уже згадуваних «уколів булавкою».

Американський президент – більш рішучий. У сенсі військової допомоги. Сухими пайками…

Невже для того, щоб прийшло УСВІДОМЛЕННЯ, російські танки мають зупинитися на березі Атлантичного океану, заокеанські купки радіаційного попелу розноситися вітром по західній півкулі?..

Чи в світі є хтось (крім лідерів Північної Кореї та Сирії), хто має сумнів – весняне загострення імперської хвороби Путіна не заспокоїлося окупацією Криму.

Хочете підтверджень? Кандидат в імператори вже ставить під сумнів не лише легітимність влади в Україні, не лише легітимність проголошення незалежності нашої держави, а й легітимність утворення усіх незалежних держав-колишніх республік СРСР…

А далі – можна взяти під сумнів кінець т.зв. «соціалістичного табору», Варшавського договору, навіть більше – Російської імперії, династії Романових, взяти під сумнів незалежність Фінляндії, Польщі, продаж Аляски…

Стало відомо, що 4 квітня не відбудуться заплановані раніше перемовини українських і російських дипломатів високого рівня. Натомість – почуємо чергову маячню щодо московських планів «как нам обустроить Украину?», почуємо чергові новації щодо рішень ООН, реакції світу, можливо, знову щось напишуть  від імені Януковича чи ще якогось «пригнобленого руського»?.. Натомість триватиме нагнітання напруженості, бо Путін не зупиниться, якщо його не зупинити.

Мюнхенське «умиротворення» не зупинило Гітлера, спроби «умиротворити» Путіна лише надають йому впевненості у безкарності, дозволяють штовхати світ у безодню Третьої світової…

 

Що ж робити нам?

 

Військова агресія Росії, окупація частини території України має, однак (перепрошую, розумію, що звучить несправедливо,  мало не аморально) і позитивні наслідки:

– Ми прокинулися від самозаспокійливих снів – байок про нашу армію, яка власними керманичами, насправді, знищувалася роками,

– Ми позбулися (чи позбуваємося) імперських міфів про братні народи (три чверті «братнього народу», як свідчать опитування, готові нищити українців).

– Ми згуртувалися, попри силкування провокаторів, різного роду «федерастів», любителів «російської весни», ми згуртувалися навколо ідеї соборності держави.

І ми зрозуміли – покладатися маємо, насамперед, на власні сили. Відновлювати ВПК, відновлювати армію та флот, шукати шляхи до організацій колективної безпеки, а в разі їхнього не усвідомлення – відновлювати ядерний щит України.

Усвідомлюємо?