Після Меркель та перед Мінськом: як примусити агресора зупинитися, «враховуючи його інтереси»?

Ким ввійде в історію президент Порошенко – Захаром Беркутом чи Едвардом Бенешом?

ЗНОВУ ПРО ТЕ,ЧИ МОЖЛИВЕ ПОВТОРЕННЯ «МЮНХЕНУ-38»,ЯКЩО ДИПЛОМАТІЯ-МИСТЕЦТВО МОЖЛИВОГО?  ДУМКА ДИЛЕТАНТА

 Європа (особливо з наближенням осені-зими) робитиме все, щоб такі переговори відбулися, щоб Путін  – «зберіг обличчя», Європа – газ… розплатившися за нього Україною

За порадою Президента, адресованою нам, дилетантам, «диванній сотні», пропилососив диван. І прикипів до телевізора. Мабуть, як і кожен з нас, не міг без сліз дивитися парад, слухати, без перебільшень, прекрасну, історичну промову П.О.Порошенка… А ввечері – «Океан Ельзи» – зі Львова.

Здавалося б, чого ще мені треба? Чому, навіть на пропилосошеному дивані, не можу позбутися тривоги, великої тривоги, викликаної, серед іншого, візитом пані бундесканцлерки?

Тут, на диванах, була дискусія: до нас їде Фрау Європа чи фрау Ріббентроп?

Для кого як, для мене особисто – Леді Європа – це пані Даля Грибаускайте, Президент Литви.

А фрау…  Фрау все більше стає адвокаткою Путіна, його повноцінним союзником. Ні, ще не новим перевиданням Шрьодера, але, погодьмося, – те, що вона вихваляє сумнівну швейцарку з ОБСЄ, ту саму, яка відбілювала російську агресію 2008 проти Грузії; те, що без упину закликає «враховувати інтереси Росії»; те, що сумнівні заяви власного віце-канцлера виправдовує труднощами перекладу… – усе це ( і не тільки) викликає, скажемо м’яко, у дусі багатьох світових лідерів, «глибоке занепокоєння».

Та й сам візит виглядав не стільки як балансування канцлерки між США та РФ, скільки як потужна артпідготовка до 26 серпня, до переговорів у Мюнх…, перепрошую, у Мінську.

Не хочу штучно пов’язувати між собою різні події, але саме ПІСЛЯ візиту Меркель російський міністр Лавров заявив – т.зв. «гуманітарні конвої» знову налаштовуються перетинати наш кордон, саме після візиту нахабно, не криючись, через кордон пішли російські танки…

Чого ж нам чекати завтра?

Я вже писав, що усвідомлюю, як, мабуть, і всі, що припинення агресії залежить від однієї людини – Путіна. Однак не розумію, як політика «умиротворення» змусить його це зробити?

Не розумію, як можна примусити агресора зупинитися, «враховуючи його інтереси»?

Мій Президент каже, що у Мінську разом з ним буде «потужна команда». Приїзд Меркель посіяв сумнів – чи з ним?

Уважно слухаючи та повністю підтримуючи викладене П.Порошенком у промові на Майдані у День Незалежності, уявляючи, як важко йому визначати та проводити свій курс в умовах війни, уявляючи, як нелегко йдуть перемовини з тією ж фрау, на ближнє майбутнє, на завтра, повторюся, маю право не уявляти, як Президент України – перший Президент, який реально, самовіддано та результативно працює, у тому числі на світовій арені, -зустрінеться з кривавим маніяком-диктатором, натхненником і організатором терористичної, загарбницької війни з Україною? Що відчуватиме, подаючи катові руку?

І, взагалі, чи має він моральне право у такий спосіб принизити себе та свою країну?

Водночас усвідомлюю: Європа (особливо з наближенням осені-зими) робитиме все, щоб такі переговори відбулися, щоб Путін  – «зберіг обличчя», Європа – газ… розплатившися за нього Україною.

Відтак, маю і для мене болюче запитання: ким  увійде в історію мій президент – Захаром Беркутом (до речі, рятівником Європи) чи Едвардом Бенешом?

Чемберлени та Деладье 21-го століття, на жаль, не лише існують, але й активно діють, чомусь вперто не пам’ятаючи – після принесення в жертву Чехословаччини та її президента, після Мюнхену-38, після оптимістичної заяви Н.Чемберлена: «Я привіз вам мир!» запалала світова війна.

ЛЮДИ! БУДЬМО ПИЛЬНИМИ!