Росія дає Януковичу останній шанс

Відгомоніли свята яскравими парадами, пісенними фестивалями, безкоштовними концертами, веселковими феєрверками… Три дні радісно гуляв народ.

Тільки глава уряду не мав заслуженого третього дня відпочинку, бо мав летіти з візитом до Москви, дізнаватися, яке ще покращення (цього разу – від сусідів) спіткає Україну.

Щодо підсумків цієї поїздки то, переконаний, мало хто очікував від неї результативності. І не тому, що маємо сумнів у нашому парламентарі чи очікували від доморощеного співця Митного союзу рішучих кроків… А тому що, попри запевнення того самого глави уряду, сусіди розгорнули проти нас повномасштабну холодну війну.

Не обмовився. І не перебільшую. Хоча у ЗМІ широко розповсюдилися такі словосполучення, як торгова війна, митний конфлікт і навіть Перший Український фронт, маю сумніви і в тому, що він перший, і що митними непорозуміннями все вичерпається. Своєрідна та дуже братерська війна ведеться проти України давно. І на різних фронтах.

На економічному. Згадаймо, не вчора, намагаючись придушити українську економіку та позбутися реальних конкурентів, брати-сусіди не тільки закручували вентилі перед черговим стрибком цін на газ, а ще й «кидали» нас у сферах енергетики (зокрема, ядерної), літакобудування, оборонної та хімічної промисловості, суднобудування та ремонту кораблів… Довгий перелік можна продовжити продукцією агрокомплексу (м’ясо, курятина, сири, молоко…), кондитерськими виробами.

І далі – буде.

На ідеологічному. Не з чужих слів знаю, як фінансується, зокрема завдяки зусиллям наших українофобів, вітчизняне книговидання. Натомість без жодного мита й обмежень бурхливим потоком пливе до нас сусідська макулатура.

Російські телеканали домінують у нашому телевізійному просторі, «сусідський» голос і подібні йому – в радіоефірі. Очевидно, вироблення власної інформпродукції – справа недешева. Легше заповнювати ефір бандитськими та менторськими серіалами й мильними операми з РФ. Тож нам радо надають ідеологічно забарвлену продукцію: з погано прихованим вихвалянням сталінізму, подвигів НКВС, з очорнюванням борців за волю України, що насправді викликає природну огиду до носіїв такої пропаганди.

Фінансовані прокремлівськими гаманцями, виникають нові газети, що несуть вигідні Москві вісті. І навіть Церкву нащадки тих, хто вкрав нашу митрополичу кафедру, використовують в ідеологічній війні проти України, нав’язуючи «Русский мир».

Заохочується запроданство. Здувається пилюка забуття з «президента» Криму, в перші шереги виштовхуються ряджені у червоноармійську форму нардепи, заангажовані історики та відомі «освітяни» переписують історію відповідно до стандартів «спільного» минулого і такого самого майбутнього, відомі куми відомих людей із маргінесу пролізають у політичне життя…

Інакше кажучи, п’ята колона отримує потужний поштовх заохочення ззовні. До речі, кадровий теж.

Відтак ніхто вже не дивується, що на одному із заходів іноземний посол звертається до наших вояків українською, а рідний міністр – російською, що людина, не встигаючи отримати громадянство, стає нардепом, міністром тощо.

Не дивуємося, проте обурюємося. І, думаю, згадуємо слова Великого Тараса: «Раби, підніжки, грязь Москви, варшавське сміття – ваші пани, ясновельможнії гетьмани».

Так, інколи сусіди грають м’язами, балансуючи на межі «гарячого» конфлікту: згадаймо Тузлу, російських автоматників у Севастополі, кинутих на захист «своєї» власності, розстріл українських рибалок… Мені хотілося б частіше чути в ефірах, на зібраннях величні слова духовного гімну: «БОЖЕ ВЕЛИКИЙ, ЄДИНИЙ, НАМ УКРАЇНУ ХРАНИ!» Нещодавнє опитування щодо готовності боронити нашу землю, правду та волю показало, що ми були і є нескореним народом.

З усього сказаного роблю, нехай нікого це не дивує, оптимістичні висновки.

Як там у Лермонтова: «Прощай, немытая Россия, страна рабов, страна господ! И вы, мундиры голубые, и ты, послушный им народ!»

Тож прощавай, «азіопа»! Прощавай, Митний союз! Ми з Росією залишаємося добрими сусідами, партнерами, зберігаючи все хороше, але… Вона зробила все, щоб ми усвідомили: цивілізоване, забезпечене та безпечне життя для нас можливе лише у європейській сім’ї!

Наш східний сусіда зробив усе можливе для заперечення та приниження європейського вибору українців. Він намагався принизити діючу українську владу, нашого президента, який обстоює євроінтеграційний курс.

Тому маю сміливість стверджувати: наш східний сусіда не залишив нам жодного вибору, крім європейського. Відтак він дав Віктору Януковичу історичний шанс стати президентом, який приведе Україну до євроспільноти.

І гріх таким шансом не скористатися!