Консульська служба – долі людей!
Сьогодні, у контексті, без перебільшення, доленосних змін у світі, змін у ставленні до міжнародного права, ми маємо зосередити максимальну увагу на стратегії розвитку Консульської служби України.
Скільки себе памя’таю, від шкільних років до різної трудової діяльності, від часів батька геть усіх народів товариша Сталіна до секретаря ЦК ще й президента дорогого Леоніда Ілліча та, не буду лукавити, й до очільників України вже й після відновлення Незалежності у 1991-му. Так, усі вожді та очільники заохочували нас радісно відзначати знаменні, пам’ятні дати, особливо – ювілейні. І жити ставало краще, жити ставало веселіше!
Але, облишу це старече буркотіння та визнаю, відверто визнаю, що відзначення знаменних та пам’ятних дат мало та має і неабиякий позитивний вплив. І на збереження національної пам’яті, і спонукало до… І до відкриттів.
Я про себе, якщо шо.
Бо, працюючи у середині 90-х років минулого століття заступником начальника Консульського управління МЗС, а на початку нинішнього тисячоліття – Генеральним консулом України в Алмати, РК, якось не дуже переймався датами ухвалення Віденської конвенції про консульські зносини чи документу, яким керувався у повсякденній роботі -Консульського статуту України.
І тільки тепер, нещодавно, не плов’язаний зобов’язаннями роботи та браком часу, по іншому, з вдячністю та цікавістю передивляюся, скажімо, на сайтах відомих бібліотек календарі знаменних та пам’ятних дат. І добре знаю, що цього року згадаємо 50-річчя Гельсінського заключного акту, відзначатимемо 80-річчя завершення WWII, 30-річчя вступу України до Ради Європи… А ще… А ще, мабуть, зупинюся, бо вступ уже став задовгим. І повернуся до тих дат, які зіграли свою роль у визначенні стратегії розвитку Консульської служби України.
У квітні 1963 року було ухвалено Віденську конвенцію про консульські зносини. Україна, тоді у складі СРСР, приєдналася до неї… І прямо скажу, ця дата, як і, на жаль, проблеми Консульської служби, у кращому випадку були б побіжно згадані.
Та сталося те, що сталося – війна! Рятуючись від рашистських загарбників, від агресорів, окупантів, терористів мільйони українців цілими сім’ями були змушені своє житло (чи те, що від нього залишалося – руїни) кидати та шукати прихистку. І в Україні, хай навіть під ракетними-шахедними ударами, і за кордоном.
Мільйони людей! Мільйони!
Звичайно, у тих країнах, куди потрапили українські біженці, і на місцевому, і на загальнодержавному рівнях влада намагалася вирішувати цю проблему. Не забудьмо подякувати! Але ж був цілий комплекс проблем, вирішити які без активної участі держави Україна, без тісної взаємодії держави, яка надавала прихисток з батьківщиною біженців було неможливо. І тут тягар (не побоюся вжити це слово!) ліг на плечі консулів, на плечі Консульської служби.
Наскільки вона виявилася готовою?
Звернімося до сайту Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентських відносин. І побачимо, що з ініціативи мудрих чудових депутаток 11 травня 2023 року відбулися комітетські слухання на тему «Робота консульської служби у період війни», а 31 травня 2023 року було оприлюднено Рекомендації слухань…
Я був внесений до списку учасників відеоконференції слухань, уважно стежив за долею тих рекомендацій. На жаль – сумною, бо під куполом цю подію на рівні керівництва ВР та інших комітетів, так виглядало, не помітили… Чи сім мільйонів біженців не вразили? Чи ініціаторки здалися не своїми? Чи вже ідея МінЄд у чиїсь голові визрівала?
Думаю, справа в тім, що на той час багато хто не переймався стратегічними підходами до проблем. І до проблем Консульської служби – в тому числі…
Саме тому і у інтернет-мережах, і (дякуємо!) у ПіКу відбулася серйозна розмова стосовно проблем Консульської служби, а за участю групи небайдужих з Української асоціації зовнішньої політики та
Української академії геополітики та геостратегії з травня 2023 року (60-річчя Віденської конвенції) по квітень 2024-го року (30-річчя затвердження Указом Президента Консульського статуту України) нам вдалося провести т.зв.Консульський рік. І доторкнутися на жаль – саме доторкнутися до стратегічних проблем Консульської служби.
Переконаний, що сьогодні, у контексті, без перебільшення, доленосних змін у світі, змін у ставленні до міжнародного права, а також змін у керівництві МЗС (можливо, і змін у ставленні до проблеми під куполом) ми маємо зосередити максимальну увагу на стратегії розвитку Консульської служби України.
Бо Консульська служба – долі людей!
Перепрошую!
Олег БАЙ, Надзвичайний і Повноважний Посланник