«Антифашисти» проти «повстанців»: Київ стає надто небезпечним містом

Головним результатом акції  «Повстань, Україно!»  стало те, що  українські політики обох ворогуючих таборів, вже майже не криючись, показали своє справжнє гнилувате нутро 

У всьому своєму «вєликолєпії». Вийшло дуже виразно.

Стосовно того, що дві протилежні сторони наввипередки кинулися звинувачувати одне одного в провокаціях – питань немає.  Це  їх звична поведінка,  і це зрештою їх  робота.   Питання лише в тому, наскільки відверто вони – всі – показали свою беззаперечну  готовність розплачуватися за свої політичні цілі чужим – нашим – життям.

Ні, всі зробили вигляд, що вони білі пухнасті – домовились про розмежування у часі двох антагоністичних акцій, ага. «Тіпа» досягли компромісу. Щоб потім сказати: ну ми ж зробили все можливе, щоб уникнути сутичок у центрі міста.

Хороша міна виявилася трохи кривуватою. Люфт у 45 хвилин – враховуючи анонсовану кількість учасників – щось під 100 тисяч, – це, звичайно,  серйозно. Але зовсім не принципово для провокаторів  або просто розжарених палкими промовами мітингувальників  із категорії ідейних, які, напевно,  не поспішатимуть у перших рядах покинути «місце зустрічі».  А значить, сутички не лише можливі, а і ймовірні на 90 відсотків.  І організатори – з того та іншого боку це добре розуміють.  І схоже, навіть схвалюють.  Цей висновок  можна зробити із навіть поверхневого аналізу їх поведінки і висловлювань  напередодні акції.  Згадаємо, як це було.

Відомо, що опозиція, вигадавши забавку під назвою «Вставай, Україно!», анонсувала її заключний акорд на 18 травня. Знаменна дата недаремно припадала  на  День Європи – присутність іноземних глядачів (якими завжди в цей день кишить Хрещатик і центр Києва) українських опозиціонерів неабияк збуджує. Можна зрозуміти і вибачити  їм цю маленьку слабкість.  Але 14 травня стало відомо, що влада у той же день і час збирає людей на так званий антифашистський марш (який, до слова,  раніше був запланований не на 18, а на 16 травня).  «Антифашисти»  мали прийти до Європейської площі саме тоді, коли з неї планували вирушити  «повстанці» – тобто рівно опівдні. При цьому один з головних регіоналів – Олександр Єфремов , абсолютно не переймаючись   вибухонебезпечною близькістю митингувальників з обох сторін, запевняв, що марш, виявляється,  був запланований ще місяць тому і це жодним чином не пов’язано з акцією опозиції.

Можливо, хтось у це і повірив, але не опозиційні лідери, які небезпідставно звинуватили  владу у намаганні зірвати або «розмити»  їх акцію. Це абсолютна правда. І абсолютна дурість з боку регіоналів: квола опозиційна хода з Європейської площі до Софіївської нічим не загрожувала  владним підвалинам.  В усякому разі не настільки, щоб витрачати гроші на оплату мітингувальної праці «антифашистів».

Було б набагато більше користі, якби в піку повстанцям регіонали влаштували якийсь грандіозний суботнік  або ще щось видовищне і суспільно корисне. А потім козиряли б ще півроку тим, що поки опозиція плескає язиком, влада займається  реальними справами.   Логічно? Але вони цього не зробили.  Чому? Або не вистачило клепки, у що слабо віриться, або…  справді бажали протистояння.  («Ригів», доречі, можна зрозуміти, їхня вигода очевидна. Відомо, що аби уникнути справжніх віличних неприємностей передчас виборів, коли «разум возмущенний» справді досягне точки кипіння, тореба зробити «випуск пари» раніше. З іншого боку, можна спровокувати «показатєльную порку», аби гарячі голови остудилися, а решта надалі боялася б ходити на опозиційні мітинги навіть за гроші).

На жаль,  дуже схоже, що це бажання поганої  і брехливої влади дивним чином збіглося з намірами хорошої і чесної опозиції. Тому що за два дні до акції опозиційні лідери не придумали нічого ліпшого, як змінити маршрут і піти з Європейської площі по вулиці Грушевського  до Верховної ради та Адміністрації президента – тобто назустріч регіоналівським «антифашистам». Щоправда, в опозиційних рядах і тут не було одностайності. Наприклад, Олександр Бригинець та Андрій Парубій продовжували стверджувати, що ніхто ніякі маршрути не міняв. А от Олександр Турчинов на питання, чи піде опозиція, як і збиралась, на Софіївську, чи ще кудись, загрозливо відповів: «Ми можемо піти у будь-якому напрямі. Нехай влада готується».

Арсеній Яценюк був ще конкретнішим: «Ми подали заявку про те, що підемо до Кабміну, Верховної Ради, Адміністрації президента, а тоді по Інституцькій до Софіївської площі». Начебто через те, що буде перекрито Хрещатик.  Про найшвидший шлях до Михайлівської та Софіївської площі – вулицю Трьохсвятительську – Арсеній Петрович  чомусь  забув.  Це було б надто просто. А можливими сутичками між двома колонами, як і Олександр Єфремов, не переймався: «Ми дуже хочемо побачити цих людей. Там згонять бюджетників, вчителів , лікарів. Там згонять прекрасних українців, які, як я думаю, ще й приєднаються до нашої колони, якщо ми з ними зустрінемося”.  Про те, що може статися з прекрасними українцями під час теплої «зустрічі на Ельбі», Арсеній Петрович, очевидно, не знає. Скільком з них можуть поламати ребра, зробити каліками, затовкти на смерть у натовпі.

Знає Сеня, все знає. Він хлопчик розумний. Та  що поробиш – «нє раздобить надьожной слави, покуда кровь не пролілась»…   І начхати Сені, що це буде кров чиєїсь дочки, або матері, або брата.  Це чужа кров.  Нехай ллється. За нашу і вашу свободу.

Насправді зараз – саме той момент, коли можна красиво з’їхати з теми. Вони просто не розуміють. Не розуміють, що  по-справжньому  виграє той, хто зараз відмовиться від проведення своєї  власної акції. Аргументуючи таке рішення мудрістю, виваженістю,  намаганням уникнути сутичок, конфліктів, крові. Але цього не зробить ніхто. Тому що котитися вниз – це не дертися вгору. З одного боку – значно легше, з іншого – зупинитися вже неможливо. Сила тяжіння не дозволяє.

І тому, ризикуючи нарватися на шквал критики та  істеричних звинувачень  у продажності «клятим ригам», хочу все-таки закликати співвітчизників – не тих, хто на цьому заробляє копійки (вони все одно не послухають), а тих, безплатних, чистих і чесних, до чиєї громадянської свідомості апелюють політичні ватажки…  навіть не закликати, а попросити:   будь ласка, не треба.  Не вирушайте  18 травня у центр  Києва.  Не йдіть на жодну з цих акцій.  Не обслуговуйте нічиї  інтереси.   Смерть навіть однієї людини цього не варта. Дай Боже помилятися, але, навіть за умов досягнутого нібито компромісу  це надто реально – враховуючи рівень агресивності в суспільстві. Не грайте в  їхню гру. Коли людина падає, збита натовпом, її голову розтрощують сотні ніг. Вам не говорять про це опозиційні  лідери, закликаючи йти і скидати злочинну владу.  Тому що вас їм не жаль. Ні чиєгось сина, ні чиєгось батька. Нікого. Ви для них лише м’ясо.

Тож не ризикуйте своїм життям  в угоду чужій підлості.  Воно вам ще знадобиться.