Симоненко Петро Миколайович

Дата народження: 1 серпня 1952

Народився 1 серпня 1952 року в Донецьку. Після закінчення в 1974 році Донецького політехнічного інституту за фахом «інженер-електромеханік», рік працював конструктором в інституті «Дондипроуглемаш». З 1975 до 1988 року пройшов шлях від інструктора міськкому комсомолу до секретаря ЦК ЛКСМУ. Потім – партійна робота. ГЧКП зустрів у ранзі другого секретаря Донецького обкому партії. Закінчив Київський інститут політології і соціального управління. З грудня 1991 до грудня 1993 р. обіймав посаду заступника генерального директора корпорації «Укрвуглепром». Після відновлення КПУ в 1993 році був обраний першим секретарем партії. Роком пізніше став народним депутатом і лідером парламентської фракції комуністів. У 1998 році двічі балотувався на посаду голови Верховної Ради. Обидва рази для обрання йому не вистачило 5 голосів. На минулих президентських виборах зайняв друге місце - у другому турі за Симоненка проголосувало 37, 80%.

Перший секретар ЦК КПУ і лідер депутатської фракції партії.

Погляди

Симоненко за:
- систему рад;
- соціалістичний тип економіки;
- дострокові президентські вибори;
- перерозподіл владних повноважень;
- парламентську форму управління;
- співробітництво з церквою з питань, що мають відношення до моралі, моральності, захисту прав віруючих;
- приєднання України до Союзу Росії і Білорусії;
- двосекторну економіку;
- відновлення всіх пільг для ветеранів;
- повернення вкладникам втрачених через інфляцію коштів.

Симоненко проти:
- зовнішнього втручання в справи України;
- впливу на Україну міжнародних фінансових структур;
- співробітництва з МВФ;
- вступу України в НАТО;
- приватизації майна;
- продажу землі.

Гурманство

В їжі Симоненко невибагливий. Любить картоплю, смажену на салі, і домашню «кров’янку». «Це мої улюблені страви - ті ниточки, що пов'язують з дитинством», - говорить Петро Миколайович («Столичні новини», 23 листопада 2001 р.).

Друзі

Перший секретар ЦК КПУ говорить, що в нього є справжні друзі: «Усі ми «притерлися» ще до тридцяти; разом пройшли вогонь і воду. І хоча тепер боремося в різних партіях, довіра один до одного все рівно залишилася» («День», 28 січня 1999 р.). Хто ці люди, яких він називає своїми друзями, Симоненко не уточнює.

Ідеал

Комуністичний. Хоча, як зізнається сам Симоненко, цьому ідеалу в молодості він відповідав лише частково: «По дівчатках не ходив, пив у міру й у молодіжних бригадах працював. Був у будзагоні на шахті, заробив 250 карбованців. З дозволу мами купив на них дуже модний тоді програвач-приймач. Бі-Бі-Сі по ньому слухав, не приховаю. А кумиром моїм тоді, як і в багатьох, був Володимир Висоцький. Його «Пісня про друга» дотепер моя найулюбленіша» («Столичні новини», 23 листопада 2001 р.).

Компромат

Петро Миколайович належить до тієї категорії деяких українських політиків, проти яких не був опублікований "компромат", що заслуговує на увагу .

Якийсь час КПУ обвинувачували в співробітництві з Павлом Лазаренком, утім ця тема так і не отримала свого продовження.

Лобізм

У відкритому лобіюванні інтересів комерційних структур Симоненко помічений не був.

Матеріальний добробут

Як і годиться справжньому комуністу, Петро Миколайович живе на одну зарплату. Депутатську. «Усім, хто знайде місце розташування моїх рахунків, заявляю, що я їх вам подарую», - говорить Симоненко («День», 17 лютого 2001 р.).

«Ні дачі, ні «хатинки» у Швейцарії в мене немає», - стверджує Петро Миколайович і згадує, що в Донецьку в нього залишився «уазик» 1981 року випуску (у народі - «бобик»), на якому він раніше їздив на город і на дачу («Столичні новини», 23 листопада 2001 р.).

У декларації про доходи Симоненко вказав на наявність земельної ділянки площею 1000 м2 і гаража.

Опозиція

Єдине середовище, у якій КПУ і її лідер почувають себе «сухо і комфортно».

Регалії

Петро Симоненко чи не єдиний політичний лідер в українській державі, що не має наукового звання і жодної державної нагороди.

У 1998 році в рамках акції «Людина року» перший секретар ЦК КПУ номінувався як «Політичний лідер року». Сам Симоненко так сприйняв це: «Я спочатку розсміявся…подумав про те, наскільки підло нині намагаються діяти, намагаються пристебнути до так званої колісниці влади чи «засвітити», начебто існують якісь угоди. У цих питаннях ніяких угод немає і бути не могло» («День», 10 жовтня 1998 р.).

Родина

Зі своєю дружиною Світланою (1952 р.н.) Петро Миколайович знайомий ще зі шкільної лави. Вони навчалися в паралельних класах. Симоненко згадує: «Вона прийшла до нас у школу в 9-му. Якось усім класом ми відпочивали в лісі, я програв їй у шахи і зрозумів, що закохався. З тих пір ми були нерозлучні. Гуляли, ходили в кіно. Про те, що її люблю, я оголосив відразу усім - батькам, друзям. Мама з цього приводу дуже переживала. Ми зустрічалися п'ять років. Світлана закінчила технікум, я - інститут. Одружилися тільки тоді, коли я став заробляти і зміг утримувати родину» («Столичні новини», 23 листопада 2001 р.). За професією Світлана – економіст.

Батько Симоненка – Микола Іонович (1926 р.р.), пенсіонер.

Старший син Андрій (1974 р.н.) – економіст-юрист, одружений з дочкою одного з лідерів Аграрної партії України Катерини Ващук – Тетяною. Петро Миколайович говорить, що спочатку був проти цього шлюбу: «Я боявся, що хлопець у двадцять чотири роки прийме перше захоплення за серйозне почуття. Так, я застерігав його від помилки, і будь-який нормальний батько на моєму місці зробив би те ж саме…Андрій мене не послухав, і все одно одружився. Ну що ж, я радий за нього, і, між іншим, у нас з невісткою нормальні стосунки» («День», 28 січня 1999 р.). Пізніше, щоправда, Симоненко зізнався: «Я б погрішив проти істини, якби сказав, що усі в Компартії з розумінням поставилися до весілля мого сина» («Дзеркало тижня», 12 лютого 2000 р.).

Другий син Костянтин (1977 р.н.) – студент Донецького державного медичного університету.

Петро Миколайович говорить, що він дуже ретельно ставиться до своїх батьківських обов'язків: «Я - страшенно суворий батько. Старшого змусив «вкалувати» ще на другому курсі: зранку лекції, з двох до півночі – робота…Зате тепер він на голову вище своїх однолітків» («День», 28 січня 1999 р.).

Симоненко заявляє, що в його родині немає членів КПУ, але рідні цілком розділяють його погляди.

«Дзеркало тижня» стверджує, що лідер комуністів любить сімейні (дружні) застілля з обов'язковим співом, що нагадує йому бурхливу комсомольську молодість.(«Дзеркало тижня», 2 березня 2002 р.).

Захоплення

В юності займався плаванням. «Плавав я давно, але зате професійно, одержував талони на харчування», - зізнався Симоненко («День», 28 січня 1999 р.). Зараз надає перевагу «мирному» виду спорту - шахам. Говорить, що грає в будь-якій компанії, якщо, звичайно, там знаходиться такий же аматор чорно-білої дошки.

Запеклий театрал. Любить «Бітлз» і пісні Висоцького, міцні цигарки і каву.

За його власним визнанням, одягається в магазині.

Я

Цим займенником Симоненко не дуже часто користується у своїх публічних виступах, застосовуючи все частіше «ми» (тобто – партія). І все-таки, існує «Золотий фонд» «Я» головного комуніста країни.

«Я впевнений, що восени від глави держави практично усі відвернуться» («Дзеркало тижня»,7 травня 1998 р.).

«Я з великою любов'ю і повагою ставлюся до своєї тещі» («Столичні новини», 23 листопада 2001 р.).

«Я вже за роки незалежності навчений розуміння того, в інтересах яких груп може бути використана та чи інша інформація». «Я не віруюча людина, хоча і хрещений» («Київський телеграф», 25 листопада 2002 р.)