Індіанці для Януковича – підстава у відносинах із США

В одному з аналітичних прогнозів від 2009 року щодо президентських виборів довелося прочитати, що у разі обрання Віктора Януковича зовнішня політика України складеться, немов картковий будиночок, а коло його міжнародного спілкування, крім лідерів СНД, зведеться до Чавеса й Ахмадінеджада

Що ж, як аналітикам гадалося, майже так і сталося – хіба що замість іранського лідера у нас погостював покійний нині лівійський… І ось свіжа новина у царині міжнародних відносин: Україну відвідали лідери американських індіанців.

У преріях столиці України побували вождь американського індіанського племені лакота (у наших широтах більш відомого як дакота або сіу) Джозеф Брінгс Пленті з сином Коулом Брінгсом Пленті та духовний лідер гавайських індіанців принцеса Кауілані Кахалекаі. Поважні гості прогулялися Києвом, відвідали українські духовні святині, почаркували у «Мамаєвій Слободі», влаштували прес-конференцію, взяли участь у круглому столі з дипломатами, бізнесменами та політиками. Апофеозом візиту стала зустріч індіанських вождів із Президентом України Віктором Януковичем.

Джозеф Брінгс Пленті потім пообіцяв, що розповість про Україну на раді вождів свого племені, а гавайська принцеса повезе додому рецепти борщу, узвару та вареників із чорницями… хоча де на Гаваях діставатиме такі ягоди?! Ну, коли аж так сподобалося – нехай згадує! Тихоокеанські острови населені суцільними гурманами: недарма ж Гаваї колись називалися Сендвічевими островами, а не надто далеко від них аборигени свого часу з’їли мореплавця Джеймса Кука… Проте дуже цікаво зрозуміти, який месидж привезли нам зарубіжні гості, що означає їхній візит?

Найперше (і водночас найпростіше), що спадає на думку, – це «народна дипломатія». І якби йшлося про саму лише Кауілані Кахалекаі, це було б цілком можливо: адже принцеса є лише духовною лідеркою свого народу, самі ж Гаваї вже понад п’ять десятиліть лишаються 50-м штатом США. А порівняння Віктора Януковича з голлівудською зіркою, що злетіло з вуст поважної гості, – це емоційна оцінка, суто жіночий комплімент, але не глибока думка державного діяча.

Зате з індіанцями лакота-дакота-сіу все трохи складніше, оскільки у 2007 році, посилаючись на Віденську конвенцію прав людини та Конституцію США, вони проголосили незалежність від Сполучених Штатів і створили власну державу Лакота у межах резервацій на територіях штатів Північна Дакота, Південна Дакота, Небраска, Вайомінґ і Монтана. Отже, якщо вождь Джозеф Брінгс Пленті приніс Президентові України Віктору Януковичу трубку миру та запропонував викурити порцію кори червоної верби (що гості обіцяли на прес-конференції), це означає ніщо інше, як встановлення міждержавних відносин! Причому виходить, що наша країна де-факто визнала незалежність маленької «трісочки» світового гегемона – Сполучених Штатів Америки!!! А це вам не «фіг-вам, індіанське житло»… За цю милу витівочку США можуть при бажанні такий потлач нам влаштувати, що мало не здаватиметься. Навіщо ж така халепа?!

У цьому світлі найімовірнішою метою візиту видається висвітлення проблем національної політики та державного будівництва у США з перенесенням показових паралелей на українські терени. Що, скажете, погано жилося індіанцям у резерваціях?! Здається, ні: лакота-дакота-сіу займалися сільським господарством, здавали земельні угіддя в оренду, мали доходи від грального бізнесу. Але раптом дозріли до незалежності, взялися та утворили власну державу Лакота! У нас же то Сєвєродонецький з’їзд бере курс на створення ПіСУАРу, то західноукраїнські баламути марять ідеєю позбутися південно-східних земель заради якнайшвидшого вступу решток України до Євросоюзу. А тут такий прекрасний приклад сепаратизму! І де?! На теренах світоча світової демократії – США…

Інша можлива мета – продемонструвати дві абсолютно протилежні «американські» лінії зовнішньої політики: з одного боку, Комітет сенату США із закордонних справ ухвалює «антиукраїнську» резолюцію з вимогою звільнити екс-прем’єрку Юлію Тимошенко; з іншого ж боку, вожді держави Лакота (до речі, морально підтримані аборигенами «штату № 50»!) пропонують нашому президентові трубку миру. Дуже показовий контраст.

І нарешті остання можлива мета – так би мовити, обнадіяти весь український народ. Справді, нас лишилося вже лише 45 мільйонів, при цьому величезні маси працездатного населення виїхали та продовжують виїжджати на закордонні заробітки, найчастіше з прицілом на постійне місце проживання. І вже прогнозують, що через пару-трійку десятиліть кількість українців скоротиться чи до 25 млн, чи навіть до 18 млн… Оскільки природа не терпить порожнечі, на найкращі у світі чорноземи перекочують інші. А решту українців куди подіти?! Звісно, в резервації.

І тут настільки яскравий приклад – індіанці лакота! Їх правдами та неправдами зганяли з власних земель, позбавляли їжі (винищуючи бізонів), деякі общини і навіть цілі роди вирізали до ноги, але героїчні сіу не здалися остаточно. І зрештою перемогли, відтворивши власну державу! Причому на теренах США… Отак і українці можуть вижити в резерваціях, якщо їх туди хтось зажене.

Отакими є три найімовірніші месиджи цієї події. Обирайте, що кому до вподоби!

Але найцікавіше питання – чи нагородили індіанці Януковича якимось суто індіанським іменем. Є в них така звичка, про що ще Фенімор Купер писав. Цікаво, як на діалекті племені лакота звучало б, наприклад, ім’я – Той, Що Чує Кожного?

Тимур ЛИТОВЧЕНКО