«Гуманітарна» провокація Кремля – тест на зрілість української влади. Думка дипломата

Тема відновлення рівня довіри до Росії  несподівано, як на мене, виявилася популярною. Тому вирішив продовжити. Дещо в іншому плані

Почну, однак, з уже традиційного запитання: відновити до якого рівня та яких часів?

Скажімо, бундесканцлерка днями заявила, що не втрачає надій і оптимізму та тримає, все ще тримає, нитку зв’язків з Путіним. Сподівається на відновлення рівня довіри?

Висловлю тверде переконання: ніхто у Німеччині не має намірів відновити рівень довіри до Кремля до часів  пакту Молотова-Ріббентропа, до дружби Сталіна та Гітлера… Німеччина – зовсім інша. Німеччина – демократична європейська держава, яка дуже давно та остаточно покінчила з ганебним минулим. Її владні інституції вільно обрані народом, контролюються народом, слугують народові. І канцлерка заслуговує на високу повагу й у своїй країні, й у світі.

Щоправда, Кремль, так виглядає, з тих часів змінив лише прізвища володарів.

Впевнений, у державах Балтії ніхто не марить про рівень довіри і передвоєнних часів, коли «три танкиста, три веселых друга» на армаді «гуманітарних» панцерників принесли «визволення» та спосіб життя за сценаріями авторів ГУЛАГу, і часів «перебудови» з радянськими танками на вулицях Вільнюса…

Очевидно, у Празі та Братиславі ще чимало людей, які пам’ятають на вулицях столиць червонозоряні танки, під траками гусениць яких гинули паростки свободи та демократії 1968 року…

Пам’ятають угорці про криваве придушення Кремлем Будапештського повстання 1956 року…

Бомбуванням, танками, розстрілами Московія утверджувала «рівень довіри» та «братню дружбу». Або, мовляв, повне підкорення, яке слід називати дружбою, або…

З часом важелі тиску (утвердження «рівня довіри та братерської дружби») вдосконалювалися.

Днями у мережі з’явилися фото 20-річної давнини – Шойгу з миротворцями надає гуманітарну допомогу на Кавказі. Братерську любов та довіру прищеплював, вщент зруйнувавши Грозний, генерал Паша-«мерседес», а ще – генерал Лебедь, який залишив по собі й досі незагоєну рану Придністров’я, «миротворці» 2008-го, по-живому розшматувавши Грузію….

Так виглядає, що черга «миротворчості»  та «братерської довіри» дійшла до України. Ні, не будемо наївними – на наших теренах Росія завжди душила будь-які прояви демократичної думки, самостійності та ніколи, наголошую, ніколи не могла змиритися з нашою незалежністю. Черга у тому сенсі, що чи не вперше за тривалий час кремлівські вожді скинули машкару і вдалися до прямої агресії – у Криму та на Донбасі.

Світ, як відомо, був стурбований, дуже стурбований та глибоко стурбований ( як тут не згадати знову й бундесканцлерку, й усміхнену баронесу), але продовжував привітно тиснути руку Путіну.

Ймовірно, спокуса заплатити Україною за російський газ була дуже високою. Та й сумнівів – чи не перетвориться за імперською традицією ВВП на жандарма всієї Європи? – попервах не виникало.

Рівень довіри був високим. І маємо, повторюся, щиро дякувати пані президенту Литви, міністрам закордонних справ Швеції та Польщі, главам урядів Канади та Великої Британії, низці американських сенаторів, представниці Держдепу, генсекові НАТО, які першими вдарили на сполох.

А ось тут – стоп! Дамо на якийсь час спокій Європі та світові, тим більше, що ми, зокрема, й досі не ратифікували Угоду про асоціацію з ЄС (цікаво, чому?),  та повернімося, як кажуть (перепрошую, але з прислів’я, як і з пісні, слова не викинути), до наших баранів.

Сьогодні, коли московська влада у повному складі (щоб легше застосовувати санкції, без виключень та скласти списки для Гааги) влаштовує шабаш загарбників в окупованому Криму, коли за національною та релігійною ознакою переслідують кримських татар, громадян України,  коли російські найманці на Донбасі викрадають дітей, вбивають жителів, нищать цивільну інфраструктуру, коли російські терористи збили пасажирський «Боїнг» з безневинними людьми, у тому числі – дітьми…

…сьогодні, у цей самий час російські війська обстрілюють зі своєї території Україну, поставляють озброєння усіх типів своїм найманцям-убивцям і… надають Україні «гуманітарну допомогу».

Втім,тепер уже остаточно, без жодних сумнівів, ясно – допомога адресувалася саме найманцям, терористам. А маршрути малювалися, перемальовувалися та змінювалися лише про людське око. Зокрема, щоб задурити світ та перевірити реакцію Києва.

Так, жорстким, якщо не жорстоким тестом для наших можновладців стала путінська забавка з «гуманітарною допомогою Донбасу». І, на мою думку, тест, своєрідне ЗНО наші очільники не подужали.

Не треба напружувати пам’ять, щоб пригадати – якими плутаними, непрозорими, незрозумілими, неузгодженими (свідомо уникаю слова -неправдивими) були їх заяви та коментарі. Аж до коментаря С. Цеголка. Аж у середу, під кінець дня.

Не хочу заглиблюватися, неприємно. Хочу наголосити лише на одному. На виборах я голосував за П.Порошенка. І тому не лише як громадянин (і цього було б достатньо),  а й як виборець хочу знати правду. Оперативно, чітко, однозначно. Бо я маю підтримувати владу МОЄЇ держави, а для того маю вірити – ніхто за моєю спиною не виношую планів ВІДТВОРЕННЯ рівня довіри до режиму, який нищить моїх співвітчизників.

А хто виношує такі плани – може втратити рівень довіри у мене. Громадянина і виборця.

Попри все, що відбувається, завершити хотілося б не песимістично. Скажімо, жартом.

Журналісти пам’ятають старий анекдот про редактора, на різних кутках стола якого лежали дві теки під  однаковою назвою «ХП». Спочатку матеріал потрапляв до теки «Хай Полежить», а якщо автор ставав занадто набридливим -перекладався до теки «Хрен Піде».

Пропоную: усі ідеї щодо довіри до Кремлівського режиму складати до єдиної теки під назвою «ПТН ПНХ». Дочекаємося!