Cочі в тіні Майдану: «Путін страшенно переляканий, він піде на все»

Якщо Україна відійде до Європи, то Володимир Путін закінчиться як політик, а його німб «відновлювача імперії» лусне мов бульбашка

А ще страшніше для Кремля те, що цей приклад буде заразним для Росії – говорить порталу PolskieRadio.pl  Вацлав Радзівінович, автор книжки «Сочі. Ігри Путіна». Він не сумнівається, що Путін в українському питанні зробить все, що в йому до снаги.

– Олімпіада в Сочі наче збільшувальне скло,   якерозкриває механізми, що кшталтують нинішню Росію. Саме це й хотів описати – говорить порталу PolskieRadio.pl автор книжки «Сочі. Ігри Путіна» Вацлав Радзівіновіч. Звучить досить скромно. Однак історія організації ігр в Сочі, яку можна краще пізнати у його репортажах, це реальний політично – суспільний трилер. На вівтар Олімпіади деякі сочинці були змушені віддати свої будинки, не дочекавшись відповідної компенсації, а інші, наприклад, робітники – імігранти – важко запрацьовані гроші.  Жертвою стала й природа, покарані протестуючі екологи та інші активісти, критики ігр. Опозиція б’є на сполох через те, що ця Олімпіада найдорожча в історії. Ціни олімпійських  об’єктів у багато разів вищі аніж в Західній Європі, а мільярди доларів поглинула корупція. Вражає безпорадність антитерористичних служб на Кавказі і рівень стеження, якому піддано Сочі на час ігр.

Одна з арен – Красная Поляна – місце кривавої битви росіян з черкесами, через що потомки дітей гір протестували не раз, бо не можна організовувати ігри на цвинтарі предків. Але це це лише позірні аспекти згаданої  історії.

«Від Путіна тепер можна очікувати всього»

Однак тепер Володимир Путін має перед собою набагато більше викликів аніж Сочі. Очі Кремля спрямовані в дещо іншому напрямку, до Києва. Вацлав Радзівіновіч зауважує, що для Володимира Путіна майбутнє України – це питання політичного життя або смерті.

– Значення ігр на цю хвилину мінімальне, на тлі того, що відбувається в Україні. Якщо хтось уважно гляне на офіційну російську публіцистику, то він побачить смертельний переляк через події в Києві. Якщо українцям вдасться усунути президента Віктора Януковича і примусити нове керівництво до європейського курсу, це стане жахливою поразкою Володимира Путіна. Перше, не виконає свого головного політичного завдання – тобто не випуск України з під російського впливу. Якщо вона відійде, перестане існувати як політик. Його німб людини, яка відродила імперію, лусне мов бульбашка. Це одна справа, а друга – ще страшніша. Приклад заразний – говорить Радзівіловіч. І в зв’язку з цим абсолютно переконаний, що з боку Путіна можна очікувати всього, що завгодно, якщо мова йде про Україну.

Чи зможуть українці перемогти у цій борні?

– Україні потрібна реальна фінансова допомога. Потрібно, аби їм сказали: завершуємо, дамо гарантії Януковичу і його людям, а нині створюємо такий уряд, який підтримаємо сильніше аніж росіяни. Проте так європейці не зроблять – не можуть дати грошей – вважає журналіст. Як зазначив, Путін може витягти зі свого бюджету достатню суму грошей і ніхто його навіть не критикуватиме, а європейські політики мають брати до уваги точку зору виборців.

Журналіст, який щоденно мешкає в Москві, говорить, що протестні настрої серед росіян загалом не заспокоїлись. Передбачає, що тепер, з огляду на події у Києві, влада почне сильно закручувати гайки.

***

PolskieRadio.pl: Чому Ви вирішили написати книжку про Сочі?

Вацлав Радзівіновіч: Дуже зацікавився Олімпіадою в Сочі вже у 2007- му році, коли Росія отримала право на організацію ігр. Вразив саме розмах з яким росіяни боролись за право приймати ці ігри. У столиці Гватемали, де приймав рішення Міжнародний Олімпійский Комітет, збудували так званий Російський дім, а літаками привезли все, що було необхідне. Там пригощали випивкою, танцювали, співали і агітували за себе кого лише можна. Простіше кажучи, відверто купували голоси.

Були не лише ікра та водка – росіяни привезли до Гватемали штучний льодовий стадіон. На якому танцював чемпіон з фігурного катання Євгеній Плющенко. Нікому така  ідея до цього не приходила в голову і це привертало увагу. Було видно, що їм це страшенно важливо і вони готові зробити усе.

Кульмінаційним моментом був виступ Володимира Путіна, який досить слабо знає англійську мову, але цілком зрозуміло запрошував до Росії, запевняючи, що все буде в порядку. Додав навіть кілька пропозицій французькою мовою, аби заохотити ще більше. Було помітно, що маємо справу з чимось незвичайним, що здійснюється з небувалим розмахом.

З 2007 – го року , коли ухвалили рішення про проведення Олімпіади в Сочі, був зацікавлений тим, що там відбувається і як це робиться. Не займаюся спортом, а як журналісту  для мене Сочі цікаве як лабораторія, збільшувальне скло, яке показує якою є Росія, які  в ній механізми управління, яким чином вирішує свої справи. Це мене цікавило набагато більше аніж спорт.

Власне. Теж в голову прийшла думка, що історія підготовки до Сочі фокусує мов у лінзі зло, жахіття, нещастя, порушення прав, досвід російських мешканців. Саме тут дали про себе знати численні проблеми, з якими бореться російське суспільство: тут і презирливе ставлення до імігрантів, знищення природи, порушення прав громадян, надзвичайна корупція…

Для мене найважливішими є механізми, завдяки яким це все стало можливим. Давайте на хвилину перенесемося до Польщі і уявімо собі, що будемо організовувати зимову Олімпіаду в Кракові і в Закопаному. Ті, які відповідали б за підготовку, напевно, мали  б величезне бажання втілити  російський досвід.  Наприклад, запровадити декрет №310, той, який є обов’язковим у олімпійському Сочі.

Згідно з ним  можна забрати у когось нерухомість,а в режимі негайного виконання можна наказати забиратися геть навіть без чесного відшкодування. Напевно, було б бажання  піти на порушення. Говорили б: мусимо витерпіти, велика справа, Польща, гонор і так далі. Запроваджуємо такий закон, який дозволяє сказати гоподарю: «Геть зі своєї хати, бо за неї отримаєш квартиру». Так краще вирішити складні справи. З’явилося б бажання не зважати на природні особливості  околиць, а найкоротшою дорогою пробити  автостраду з Кракова до Закопаного і прокласти там залізницю. Напевно, цього хотіли б люди, які так собі уявляють  відповідальність. Бо такі спокуси існують усюди, де організовують схожі заходи.

Однак існує істотна різниця. У нас в такому випадку потім  піднявся б жахливий шум. Господар добрався б до парламентарів, до Сейму. Галасливі опозиційні народні депутати зробили з цього жахливий скандал. Почався б контроль Національного Спортивного Комітету і багатьох інших, а те, що наш прем’єр  чи президент стали б муром за Олімпіаду, не мало б жодного значення. Люди, які спобували б запровадити такі порядки, просто були б знищені. У Польщі все було б під суспільним контролем. ЗМІ гарчали б. Господаря відвідували  б усі телеканали, був би сором на весь світ і найправдоподібніше людина була б захищена. Віддав би будинок лише тоді, якби йому дуже і дуже добре заплатили аби на це погодився.

А от в Росії цього усього немає. Є воля шефа і Олімпіада опинилась поза усілякою критикою. Що з того, що якась газета, з якою ніхто не рахується, напише про проблеми виселених людей чи про знищення природи. Якби в Польщі спробували прокласти автостраду чи залізницю через Національний парк в Татрах, піднявся б галас на увесь світ.  У Польщі влада повинна рахуватися зі справедливою або несправедливою критикою, бо немає іншого виходу.  А там – не повинна. Там тихо, вся офіційна Росія за Олімпіаду і ніхто не буде навіть буркотіти. Бо такою є воля Путіна. Товкмачать, що це є велика народна справа, а де ліс рубають – там тріски летять і відтак  люди втрачають свої будинки.

Більшість виселених отримала відшкодування. Хоча дуже часто не справедливі. Є й такі випадки, що люди втратили все внаслідок Олімпіади. Бо вони беззахисні – нічого не можуть вдіяти. Охоче розмовляють з нами, із закордонними  журналістами, розраховуючи на те, що присоромимо Росію. Але й досі Росія, робить вигляд, що цього не помічає.

Чи думає суспільство в Росії про Сочі? Чи можна відчути, яка атмосфера навколо Олімпіади? Чи потрапляють до росіян репортажі про імігрантів,яким не заплатили за роботу, яких побито та про інші проблеми?

Вони про це не знають. Натомість, варто тут згадати  опозиціонера Бориса Нємцова. Ця людина пролила дуже багато світла на Олімпіаду. Підраховано що ігри обійшлися в понад 50 мільярдів доларів. Борис Нємцов показав, що об’єкти зведені в Росії коштували в два, три і навіть в сім разів дорожче аніж за кордоном, де дорожча електроенергія, робоча сила, матеріали та інше.  Виникає запитання чому будвали удвічі – тричі дорожче? Нємцов нікого не впіймав за руку і не сказав « ти взяв мільйон», однак з простого підрахунку виникає, що гроші десь випарувалися. І це якимось чином проникнуло до свідомості росіян. До свідомості тих, хто заглядає до інтернету закарбувалось, що  Олімпіада не вдалась, бо дуже дорога і там «крадуть». Немає великого ентузіазму навколо Сочі, немає відчуття, що це прекрасний захід і нарешті покажемо світові, які ми хороші  і організовані. Росіяни ставляться до цього скептично і розповідають анекдоти про те, що все дорого і як багато вкрадено.

Нємцов знає про що каже, бо ситуацією володіє дуже добре. Родом із Сочі. Його батько був відповідальним за інвестиції в цьому місті. Сам Нємцов декілька років тому був губернатором Нижнього Новгорода – це велике місто і серйозна промисловість. Потім був віце – прем’єром відповідальним за інвестиції. Серйозно розглядався як кандидат на президента, наступник Бориса Єльцина, який дуже його любив ( а його донька навіть була в нього закохана, але це інша історія…). Пару років тому, коли мером Москви був Юрій Лужков, Нємцов написав рапорт про його господарювання – підрахував скільки вкрадено, які мільярди зароблено на бізнесі в столиці Росії. Лужков, коли ще був мером, виступив на суді проти Нємцова і виграв справу щодо наклепу. Пізніше, коли Лужкова усунули з посади, виявилося що це було зроблено на базі саме тих закидів, які оголосив йому опозиціонер. Правоту Нємцова визнали постфактум.

А тероризм? Навіть для того, хто не зовсім  зорієнтований в російській дійсності, ідея організувати Олімпіаду в місці, де захочуть заявити свою нинішню присутність кавказькі ісламісти, видається ризикованою. Виникає запитання, чому так вирішили?

Можна запитати, для чого взагалі наважились на Олімпіаду? У 2007 –му році нафта коштувала дорого, здавалося,  що ціни й надалі зростатимуть, а Росія буде набухати від грошей і тримати за горлянку увесь світ. На Кавказі було досить спокійно, звідси й думали, що війна закінчилася великим успіхом Москви. Олімпіада мала донести світові, що Росія остаточно виграла чеченську війну, а проблеми на кавказі не істотні. Водночас Кремль хотів показати що він здатний провести захід такого рівня. Насправді так і є, бо продовжує тримати достатньо грошей в запасі і продовжує бути заможною країною, хоча важко сказати, що багатою.

Проте ситуація починає змінюватися. У Росії нині заговороли про стагнацію, хоча я вважаю, що це рецесія. Економіка падає. Нафта й досі дорога, але це нічого не змінить. Люди починають відчувати, що їхній життєвий рівень падає. Влада безпорадна і не знає що з цим вдіяти, бо ситуація наче виглядає терпимою.

Додайте до цього те, що сильно оживився Кавказ. Приводом став терор. Усі з усіма воюють. Влада наскрізь корумпована. Часом невідомо, хто на чийому боці. Наприклад, заарештовано мера Махачкали, якого звинуватили у наймі ісламськх бойовиків, аби ті вбили його політичних противників. Мало того – мав викупити у них ЗРК ( зентіно-ракетний комплекс) аби розстріляти з нього пасажирський літак з його політичними конкурентами на борту. І де тут влада, а де терористи? Там усе перемішалося. Росіяни намагаються втихомирити Кавказ, запровадили там порядки, яких ніхто не шанує. А амбітні арабські країни, які прагнуть там джихаду, перекачують туди гроші. Відтак Сочі опинилося на лінії фронту (…).

Чи в Росії може щось змінитися? Коли закінчила читати Вашу книжку дійшла до сумного висновку, що ніхто не міг стати на дорозі того, що знищено природу, втихомирено активістів, забрано будинки у людей без жодної компенсації, ніхто не обурився тим, що витрати на ігри поза будь – яким контролем. Все в Росії й надалі є можливим і нічого не змінилося. Чи Ви теж такої думки? Були протести, але зараз суспільство знову погрузло в летаргії.

Все що робилося в Сочі, наприклад, будівництво в місцевому заповіднику, заненесеного  до об’єктів ЮНЕСКО,  залізниці – це нормально для російського устрою, особливо в провінції. Там люди покірні, не бунтують і не будуть протестувати.

Хоча й це змінюється. Протести зими 2011 – 20 12 років були потужними, влада перелякалась. Зробила тоді багато поступок, враховуючи натиск народу – повернено вибори губернаторів ( правда, вже пізніше це змінено). Полегшено реєстрацію політичних партій.

Протести в Росії не були насправді заглушені, але їх вигнали з вулиці. Радикальні настрої  залишились, тим більше, що люди відчувають зниження життєвого рівня. Влада не має рецепту лікування цієї хвороби. Це важливий чинник: вже не можна розраховувати на те, що Путін своїми методами досягне економічного дива.

Однак побоююся, що зараз будуть сильно закручуватися гайки, хоча не через Олімпіаду.

Значення ігр на цю хвилину мінімальне, на тлі того, що відбувається в Україні. Якщо хтось уважно читає офіційну російську публіцистику, то він побачить смертельний переляк через події в Києві. Якщо українцям вдасться усунути президента Віктора Януковича і примусити нове керівництво до європейського курсу, це стане жахливою поразкою Володимира Путіна. Перше, що не вконає свого головного політичного завдання – тобто не випуск України з під російського впливу. Якщо вона відійде, перестане існувати як політик. Його німб людини, яка відродила імперію, лусне мов бульбашка. Це одна справа, а друга – ще страшніша. Приклад заразний. Росіяни подумають: «Вони ж наші брати слов’яни, які знайшли  в собі сили збунтуватися і чогось досягли».  Кремль може очікувати, що такий сценарій повториться в Росії і цього потворно боїться. Знаю, що велика російська аудиторія дуже уважно спостерігає за тим, що відбувається в Україні і пропускає повз вуха офіційну російську пропаганду, що це «фашисти, бандерівці, націоналісти». Така офіційна позиція стала результатом смертельного страху влади.

Нині має проблеми телеканал «Дождь», який об’єктивно показував події з Майдану.

Навіть, якщо його закриють, можна сісти до комп’ютера і переглянути українські ЗМІ. Це вже не часи Гоголя, коли можна було ошукувати начальство і замилювати очі суспільству.

Але провінція в основному дивиться телебачення…

Так як нині доля України вирішується насправді в Києві, так завжди доля російської імперії вирішувалась в столицях, а і Петербург, і Москва збунтовані.

Як далеко Москва може піти в питанні Києва? Бо маю таке враження, що це справа, за яку Володимр Путін готовий віддати дуже багато…

Він зробить все. Якщо треба кине на стіл 100 мільярдів доларів, аби «купити Україну» – зробить це. Президент Володимир Путін і його люди розраховують на те, що буде достатньо східної України, яка повстане проти нової влади в Києві. Калькулює, що це 40 відсотків населення. Чого найбільше й боїться світ, хоча це мої суб’єктивні міркування.

Розраховуючи на такий розвиток подій, люди Путіна здійснюють помилку – оскільки «радянські» люди  у вигнанні не самоорганізовуються. Скажімо, росіяни в Литві мають багато підстав до бунту – а вони цього не здатні здійснити. Не здатні до політичних акцій. Навіть, якщо пропорції в Україні становлять 50 відсотків до 50 відсотків, то вага прихильників Європи є втричі або вчетверо більша, з огляду на їхню пасіонарність, вміння самоорганізовуватися, бажання бути громадянами.

Хорошим прикладом став Крим, де кримських татарів удесятеро менше аніж російськомовного населення. Однак етнічна група татар абсолютно врівноважує вплив росіян: бо кримчаки організовані, прагнуть боротися. Не бояться виступати. Татари пвернулися з вигнаня і стали рівновагою для мовчазної більшості.

Росія розраховує на те, що можливо вдасться використати  проросійське населення, головним чином етнічних росіян, на сході України, для здійснення варіанту, який мав місце в Південній Осетії чи  Абхазії. Тому й публічно лякають, що будуть захищати від «фашистів» з Києва чи Львова «наших руських». Розраховують на те, що українці захочуть розділитися, коли Київ введе свої війська – бо розглядають такий кривавий силовий варіант. Однак мешканці східної України не повстануть і будуть слухати людей з Києва… Якщо ті не вигадають чогось… надзвичайного.  Проте маю надію, що все вирішиться відповідно до здорового глузду. Шкода, що Юлія Тимошенко у в’язниці, вона змогла б досконало врівноважити ситуацію. Олег Тягнибок, напевно, не зможе цього зробити. Але Арсеній Яценюк – так. А росіяни, тимчасом,  хотіли б в Києві «божевільного» …

Кілька місяців напередодні саміту у Вільнюсі не очікувала, як далеко може піти Росія в питанні України. Для багатьох це був реальний шок. Що ще можуть зробити росіяни? Останнім часом в російських офіційних ЗМІ можна досить часто чути про можливий розпад України?

Для мене це не стало несподіванкою. Вже давно проце писав про те, що Путін зробить усе, аби не випустити Україну зі сфери впливу. Це для нього сенс політичного буття, сенс існування Росії.

Мені цікаво, чи готова Росія вжити військову силу, хоча це, очевидно, стало б жахливим кроком.

Це не Грузія, ані маленька Піденна Осетія. Ще запитання, для кого це було б більш небезпечним? Українці повстали, бо знають, що їхній країні загрожує велика економічна катастрофа. Росіяни не зможуть утримувати 45 –ти  мільйонну Україну, бо самі не можуть виконувати власних  соціальних обіцянок в Росії. Скорочують витрати навіть на озброєння. Не наважаться на самовбивство.

Чи Європейський Союз і Захід можуть тепер виграти у Росії?

Це мабуть найбільша проблема. Не можуть. Треба було б вже тепер покласти Україну під фінансову капельницю, так аби дозволити їй поточне функціонування. Якщо Росія зачинить краник з грішми, а до цього ще й з газом, то катастрофа буде доконаною. Для ЄС 15 мільярдів доларів не велика сума.  Згадайте, для Греції переказали сотні мільярдів доларів. Однак Євросоюз не дає грошей.  Бо це Путін може сказати  – на Олімпіаду даємо 50 мільярдів доларів і тихо, ша. Ніхто не може його контролювати. А  що б робилося тут? З’явилося б питання: чому Україні?

Канцлер Ангела Меркель, якщо б наказала  щось в цьому роді, неодмінно програла б на виборах. Маємо тут справу з багатим, організованим світом мякого лібералізму, а з іншого боку –  із забезпеченим, неорганізованим світом жорсткого автократизму.

Путін може сказати: даю 15 мільярдів доларів. Ніхто не заперечуватиме. Скаже – даємо 100 мільярдів доларів, бо рятуємо імперію. Ніхто не критикуватиме. У цому полягає диспропорція – вони вони не сильніші, вони твердіші.

Чи можуть українці перемогти у цій боротьбі?

Україні потрібна реальна фінансова допомога. Потрібно, аби їм сказали: завершуємо, дамо гарантії Януковичу і його людям, а нині створюємо такий уряд, який підтримаємо сильніше аніж росіяни. Проте так європейці не зроблять – не можуть дати. Туск може б і дав би, щиро від серця, але його після цього б знищили.

***

Вацлав Радзівіновіч: багаторічний кореспондент  «Gazety Wyborczej» в Москві, а до цього в Україні і в Білорусії, автор книг «Гоголь за часів Гугла» і виданої цьогоріч «Сочі. Ігри Путіна».

Публікацію PolskieRadio.pl (із незначими скороченнями) переклав Володимир Угнівський