Путін приречений: міжнародна ізоляція штовхне Росію в обійми Китаю

Сьогодні досить модно серед українців зловтішатися щодо Росії

Мовляв, скоро настане відплата за анексію Криму –  коли США та ЄС застосують до РФ санкції і економіка агресора впаде. Проте, чи станеться це насправді?

 

Зверніть увагу: сьогодні санкції ввели США (поки що 11 осіб) та ЄС (поки що 21 особа). У переліку російські, кримські та українські чиновники і політики, які переважно виступали за анексію АРК. Їх позбавили права в’їзду до країн ЄС та США, також заблоковано активи. Однак, з боку Росії ці кроки викликали відверті глузування. Начебто чиновники не мають нерухомості, бізнесів чи рахунків закордоном, а тому їм санкції – що постріл з гармати по горобцях.

 

Поблажливість коментарів росіян наштовхує на підозру, що санкції винуватцям, вибачте на слові, по барабану. Справді, в ЄС погрожували блокуванням активів ще либонь місяць тому. Відтак, за такий строк навіть ледачий би встиг переховати гроші чи оформити нерухомість на довірених осіб.

 

Чи знають про це в Європі та США? Майже напевне. Більше того, там напевне не вірять в дієвість персональних санкцій, інакше застосували б їх проти головного винуватця війни в Криму – Володимира Путіна. Позатим, прізвище диктатора в списках не фігурує і, ймовірно, не фігуруватиме.

 

Значно ефективнішими могли б стати політичні та економічні санкції проти Росії як держави. Власне, окремі країни Заходу вже вдалися до політичних заходів. Вони включають фактичне виключення Росії з клубу G – найвпливовіших країн світу, замороження військової співпраці (спільні навчання та передачу новітніх технологій), пом’якшення візового режиму тощо.

 

Проте цих заходів вочевидь виявилося мало, бо Росія лише посилює тиск на Україну. Тож в США вже готуються до економічних санкцій проти Росії, зокрема, проти банківського та енергетичного секторів.

 

Про перший крок в цьому напрямку стало відомо два дні тому. Єврокомісар з енергетики Гюнтер Еттінгер заявив, що ЄС припиняє діалог з Газпромом щодо трубопроводу Південний потік. Крім того, США розблокували ембарго на поставки нафти з Ірану в Японію та ЄС. В США розраховували, що іранська нафта здатна обвалити ціни на нафторинку до 50-60 доларів за барель. За умови, що бюджет Росії на 35-40% формується за рахунок експорту чорного золота, це означало б повний крах її економіки.

 

Наступниця СРСР

 

Щоб зрозуміти, чи спрацюють санкції проти Росії, згадаємо, яким був – в першу чергу економічно – Радянський Союз.

 

Сьогодні вже забули, що СРСР був величезною імперією, яка не просто займала 1/6 частину суші. Це утворення загарбало найбільші в світі природні багатства і не було жодного найменування сировини, яким би не володів СРСР. Крім того, це була потужна аграрна країна, яка цілком могла прогодувати не лише своє населення, а либонь, п’яту частину людства. Більше того, як Росія сьогодні, так і свого часу СРСР експортував нафту і газ, а на нафтодолари утримував держави-сателіти, організовував путчі і перевороти в країнах Латинської Америки, Африки і Азії.

 

Таким чином, Союз був цілком економічно автономною, самодостатньою державою, єдина проблема котрого полягала в низькій продуктивності праці. Росія, як його наступниця (про що люблять там нагадувати) успадкувала всі переваги і недоліки великого попередника. Половина бюджету РФ наповнюється за рахунок експорту нафти і газу – і на цю кнопку справді можна тиснути. Проте це сильна ядерна держава з третіми в світі за потужністю збройними силами. До того ж це досить розвинена аграрна країна, яка не лише здатна прогодувати власне населення, а й експортує продукцію. І не забуваймо, що в Росії повно металів, мінералів, лісу та інших природних багатств, що робить її сировинно самодостатньою. Тобто, сидячи на купі цього добра, Путін міг би сміятися із санкцій. Звісно, за певних умов – повернувшись в часи СРСР.

 

Як і Союз, Росія має держави-сателіти і дуже сильних спільників по всьому світу. Останні виявилися здатними заблокувати деякі економічні санкції проти союзниці. Лише один свіжий приклад. Після інформації про зняття ембарго США проти експорту енергоносіїв Іраном, останній відреагував очікувано. Тегеран заявив, що не стане постачати нафту в країни ЄС, мотивуючи своє рішення ворожою політикою цих держав по відношенню до Ірану.

 

Більше того, міністр нафти Ірану Біджан Намдаром Занганех заявив, що Сполучені Штати не введуть ембарго на експорт російської нафти через наслідки цього заходу для світового ринку. Міністр попередив, що у випадку введення Вашингтоном санкцій відносно російського нафтового експорту, світ чекає стрімке підвищення цін на нафту.

 

І що б ви думали? Економічний тиск, схоже, навіть зміцнить позиції Росії. Хоч і на деякий час. Вже є  інформація, що всупереч протестам США Росія та Іран найближчим часом значно активізують економічне співробітництво. Москва закуповуватиме іранську нафту, а Тегеран – російські товари і обладнання. До речі, подібна співпраця не стане чимось новим, бо Іран раніше поставляв газ в Радянський Союз.

 

Повертаючись до Путіна на купі добра, зауважимо, що Росія все таки не СРСР. Перше, Союз був дуже неоднорідним за національним складом, проте його цементувала дуже дієва інтернаціоналістична ідеологія. Путінська ж ідея «Русского міра» пан-руська, а тому несе протиріччя в міжнаціональні стосунки в РФ і може призвести до розпаду імперії. Друге, в Росії сформувався потужний олігархічний капітал. Економічна ізоляція, санкції означають для них втрату статків і соціального статусу. Тож Путіна чекатиме впливова, хоч і повзуча опозиція – якщо не двірцевий заколот.

 

Таким чином, в нього залишається єдиний шлях до порятунку – повести країну шляхом посилення державного капіталізму. Чи навіть більше – націоналізації ключових галузей і введення планової економіки. Тобто, Росію чекає логічне повернення в часи СРСР.

 

В лабетах Китаю

 

Дуже цікаво спостерігати, як в цій історії поводиться держава з другою за потужністю економікою та армією в світі. Як відомо, Китай утримався від голосування по «кримській» резолюції Радбезу ООН. Його представники пояснили цей крок небезпекою ускладнення і без того напруженої обстановки в Україні. Більше того, Китай закликав всі сторони до утримання «від будь-яких дій, що можуть призвести до подальшої ескалації». Тоді ж дипломати КНР висловили думку, що введення санкцій проти Росії – найгірший спосіб вирішення конфлікту.

 

Вочевидь, Китай не просто очікує. Фактично, його заяви спрямовані на захист політики Росії щодо України, бо «стриманість» і відсутність санкцій зараз конче потрібні Путіну. Керівництво КНР нібито підштовхує Росію до себе, заохочує.

 

Власне в такій поведінці немає ніякого секрету. Китай знає, що Росія нікуди від нього не дінеться, а від санкцій Путін пожовтіє навіть швидше. Вся справа в економічних інтересах, які Пекін завжди чітко захищав.

 

Китай – найбільший торгівельний партнер Росії. Товарообіг обох країн в 2013 році виріс на 1,7 % до 12,3%  і склав $88,8 млрд. Росія постачає в КРН повний асортимент сировини – від металів і вугілля до лісу. Крім того, Москва хотіла б кинути в Китай трубу, щоб її газ купувала не лише КНР, а й чи не вся Південна Азія; на тлі скорочення споживання блакитного палива Україною та ЄС було б доречно. Проте до цих пір переговори не завершені через жорсткі умови, які висуває Китай.

 

Однак, в Пекіні напевне вважають, що введення санкції США та ЄС зроблять Росію поступливішою. І питання тут не лише в енергоносіях. Як тільки Китай стисне Росію в обіймах так, що вона не вирветься, можна буде вести мову про долю величезних просторів Далекого Сходу, де вже мешкають сотні тисяч громадян КНР. А це значить, що Китай зробить рішучий крок до реалізації планів розселення китайців по всьому світу.